Не стало Підковича Романа

сумний хлопчик, два роки провів у боротьбі за своє життя. Життя не жаліло Ромку - він рано втратив батьків, потім страшна хвороба, потім рецидив ... Хлопець дуже хотів жити, дуже хотів вчитися, навіть поступив до технікуму, збирався бути реставратором.
Багато болю, багато смутку, занадто багато розуміння безвихідності свого становища ...

Страшно, коли йдуть діти, залишається тільки вірити, що там, куди вони йдуть, немає болю, немає смутку, немає страху.
Вічна і світла пам'ять Ромчику, і всім нашим маленьким бійцям, які стали світлими Ангелами.
Будь ласка, пом'яніть у своїх молитвах і Ромчика.