Якби Назар умів говорити…

Назар сказав би мамі, що йому болить… І тоді, можливо, мама не спостерігала би із здивуванням, як у її хлопчика все росте і росте живіт, а забила б на сполох, стукала б в усі двері і шукала допомоги своїй кровинці.

Якби мама Наталя не залишилась сама без мами у чотири роки, то, мабуть, було б кому її навчити, як правильно доглядати за дитям, і було б кому їй сказати, що коли живіт у маляти більше самої дитини, то до лікаря треба бігти, не те щоб іти… І тоді, соціальній службі не довелося б забирати маленького і хворого Назарчика у мами і везти його у далекий і зовсім чужий дитячий будинок та лікарню.

Якби Назар умів говорити, то розповів би соціальній службі, що мама його любить і намагається дбати, а те, що неї не виходить, то просто нікому було їй підказати. Розповів би, що мама Наталя – ще сама дитина і потребує підтримки когось старшого та досвідченішого. Він би сказав, що без мами йому сумно і страшно, тим паче, коли незнайомі тьоті і дяді постійно колють пальчики та маленькі вени для безкінечних аналізів, ставлять катетери, підключають крапельниці, і постійно боляче-боляче-боляче. І тоді, можливо, Наталі би не загрожувало позбавлення батьківських прав, а сама вона була з сином у лікарні і підтримувала його у міру своїх ще дитячих сил…

Якби Назарчик умів говорити, він би обов’язково попросив усіх вас про допомогу, адже у нього попереду ще така довга і складна боротьба з недугою – хіміотерапія, операція, знову хіміотерапія, біль і довгі однакові дні у лікарняних стінах…

Однак хлопчику всього десять місяців, і він ще не говорить. Все, що Назар уміє – це посміхатися. Але сил на посмішки зараз немає. Навіть плакати сил немає, і Нараз не плаче, лише тихенько скиглить, як маленьке котеня. Він не плаче, він набирається сили, щоб здолати рак, який практично «з’їв» маленьку хлопчикову нирку, щоб навчитися сидіти і ходити, а головне, що повернути маму. І тоді у малечі все буде добре…

Ми дуже просимо допомоги для маленького Назарчика. Моліться за мл. Назарія.

Ми маємо першу хорошу новину. До хлопчика повернулася мама. Зараз вона лежить з Назарчиком в лікарні. Вона ще зовсім молоденька, їй 18 років, дівчина з неблагополучної сім’ї. Наталя практично не вміє доглядати за синочком. Лікарі, медсестри та волонтери вчать її елементарним речам. Але найголовніше, що вона поруч зі своєю дитинкою. З мамою Назарчик став частіше посміхатися і менше плакати.

Телефони волонтерів:

Олена Гуменюк   097 86 34 283

Мар’яна Рева 098 45 26 916

Кошти можна переказувати на реквізити фонду, вказавши в призначенні: Добровільна пожертва для Назара Манайла